Народився Василь Олександрович Сухомлинський 28 вересня 1918 р. в селі Василівка Онуфріївського району Кіровоградської області (за тогочасним адміністративно-територіальним поділом — Василівська волость Олександрійського повіту Херсонської губернії) у незаможній селянській родині. Батько його, Олександр Омелянович, працював по найму як тесляр і столяр у поміщицьких економіях та заможних селянських господарствах. Брав участь у керівництві кооперацією та місцевим колгоспом, виступав у пресі як сількор, завідував колгоспною хатою-лабораторією, керував трудовим навчанням учнів (з деревообробної справи) у семирічній школі. Мати майбутнього славетного педагога працювала в колгоспі. Разом з чоловіком вона виховала, крім Василя, ще трьох дітей — Івана, Сергія та Меланію. Усі вони стали вчителями.
Народився в селянській сім'ї. 1906 року закінчив Степашанську вчительську школу. Навчався на дворічних курсах підготовки до університету. Вчителював у церковнопарафіяльних школах сіл Орлівка та Бубнівка на Поділлі. У 1914–1918 роках перебував на військовій службі.
Місяць (від 28 жовтня 1920 року) був вільним слухачем історико-філологічного факультету Кам'янець-Подільського державного українського університету.
Учителював (у 1919–1920 роках — у Голосківській початковій школі), працював у редакціях газет «Червоний край» (Вінниця), «Радянська Волинь» (Житомир).
31 січня 1937 року незаконно заарештовано в Києві. Ухвалою особливої наради при НКВСвід 13 червня 1937 року вислано на Середню Колиму, де пробув до 1947 року. Тільки 1954 року офіційно дозволено поселитися в Кам'янці-Подільському.
Реабілітовано 11 вересня 1957 року.
Плотніра Федір Миколайович (*3 жовтня 1918, с. Нова Прага, Олександрійський повіт, Херсонська губернія — 24 вересня 2011, смт Нова Прага, Олександрійський район, Кіровоградська область) — краєзнавець, літописець Нової Праги. Лауреат обласної краєзнавчої премії ім. В. Ястребова, нагороджений орденом Богдана Хмельницького.
Ніла Валеріївна Крюкова - українська акторка, народна артистка України (1985), лауреат Державної премії імені Тараса Шевченка (1989), Герой України (2008).
Народилася 1943 року в селі Попівка Онуфріївського району на Кіровоградщині.
Після закінчення Київського театрального інституту працювала в літературному театрі "Слово", при Спілці письменників, - в один час з Олесем Гончарем, Ліною Костенко, Григором Тютюнником, Миколою Вінграновським, Василем Земляком, Євгеном Гуцалом.
КОЖУМ’Я́КА Степан Демидович (04. 12. 1898, м. Новомиргород Єлисаветгр. пов. Херсон. губ., нині Кіровогр. обл. – 31. 08. 1989, там само) – учасник дисидентського руху, громадський діяч. Закін. Єлисаветгр. земські пед. курси (1917). Під час навч. випускав рукопис. ж. «Лісовий струмок», в одному з номерів якого розкритикував більшовизм. Учителював. 1922 із чл. Новомиргород. пед. колективу організував редколегію і розпочав вид. ілюстров. ж. «Перша ластівка». 1926 закін. ф-т соц. виховання, 1928 – мовно-літ. ф-т Одес. ІНО (захистив дипломну працю «Борис Грінченко»). У ніч із 6 на 7 березня 1928 заарешт., за звинуваченням у критиці існуючих порядків засланий на 3 р. до м. Йошкар-Ола (нині Респ. Марій Ел, РФ), однак диплом про освіту все ж отримав. Після повернення закін. Харків. автошлях. ін-т. Восени 1937 знову заарешт., за звинуваченням у антирад. агітації і пропаганді засудж. до 10-ти р. таборів. 1947 звільнений, але 1949 утретє заарешт., за націоналіст. переконання засланий на вічне поселення до Краснояр. краю (РФ). 1954 повернувся на Кіровоградщину, 1958 реабілітований. 1954–73 працював інж.-шляховиком у Новомиргороді. Прокладав автомагістраль Черкаси–Умань–Гайсин–Брацлав, проектував і керував буд-вом мостів через р. Велика Вись у Кіровогр. обл., укладав автошлях. словник (виданий 1995 у Львові). Брав активну участь у нац.-громад. житті: ініціював встановлення пам’ятника Т. Шевченку в с. Лип’янка Шполян. р-ну Черкас. обл. (скульптор І. Гончар), листувався з Б. Антоненком-Давидовичем, М. Стельмахом, О. Гончарем, І. Романченком, В. Лазурським (філос., політ., нац. погляди К. найповніше відображено в його епістоляр. спадщині), клопотався про видання творів передової зарубіж. класики та ж. «Кур’єр ЮНЕСКО» укр. мовою, розмножував самвидавом власні наук. розвідки (краєзнавчі дослідж. «Цегляне диво», «Собор Святого Миколи», «Спомник Кобзарю») тощо. Звертався до ВР УРСР, СПУ, ред. газет і журналів із вимогами припинити дискримінацію укр. мови, а також поширював політично важливі документи, зокрема «Всезагальну декларацію прав людини ООН», працю «Інтернаціоналізм чи русифікація?» І. Дзюби, позацензурні вірші В. Симоненка та ін. Закликав інтелігенцію виборювати нац. і соц. права укр. народу. 2007 у Новомиргороді відкрито музей К.
Іван Гурович Ткаченко народився в селянській родині 6 лютого 1919 року в селі Цибулевому. З дитинства допомагав батькові орати поле і сіяти хліб, пас худобу. Іван навчався в рідному селі і в 1933 році на «відмінно» закінчив Цибулівську семирічну школу. Під впливом свого класного керівника Андрія Степановича Конюха він обирає професію педагога і в 1934 році навчається на робітфаці педагогічного інституту в Зінов’євську (нині Кіровограді). Того ж року Ткаченко вступив на перший курс фізико-математичного факультету педагогічного інституту.
Немає коментарів:
Дописати коментар