Права та обов'язки

Я маю право на 

Конвенція ООН про права дитини

Передусім, Конвенція — це угода. Текст Конвенції про права дитини готувався, обговорювався та узгоджувався більше десяти років. Конвенція ООН про права дитини – це угода між країнами. В ній записа­но, як уряд кожної країни має дбати про дітей. Конвенція була прийнята та відкрита для підписання та приєднання резолюцією 44/25 Генеральної Асамблеї ООН від 20 листопада 1989 року. Цей особливий документ було ратифіковано 191 країною світу. Конвенція ООН про права дитини набула чинності в Україні з 27 вересня 1991 року і з цього часу є частиною національного законодавства. Права дитини в Україні Україна ратифікувала Конвенцію ООН про права дитини в перший же рік своєї незалежності. В нашій країні не існує спеціального законодавства для неповнолітніх, і їх права виділені окремими статтями Сімейного, Цивіль­ного, Кримінального та Кримінально-Процесуального кодексів України, а також регулюються окремими зако­нами, такими як закони «Про охорону дитинства», «Про соціальну роботу з дітьми та молоддю», «Про попередження насильства в сім’ї». Різні державні інституції та міністерства покликані відповідати за дотримання прав дитини в Україні. Багато зусиль також докладають громадські організації, які працюють на терені захисту прав дитини, щоб кожна дитина почувала себе захищеним законом повноцінним членом суспільства. Захисти себе Конвенція ООН про права дитини – це твої права. Вони знайшли своє відображення у чинному законодавстві України. Ти можеш не думати про них. Ти можеш не використовувати їх щодня. Втім, ти маєш знати, що вони існують і вони не­від’ємні від інших прав, гарантованих тобі державою. Закони різних країни різні. Йдеться зокрема про цифру повноліття і про вік, з якого підліток несе кримінальну відповідальність за скоєний злочин: в одних країнах це 7 років, в інших – 12, в Україні – 14-16 років. Але ти повинен знати, що є права, які не можна змінити. Наприклад, право на турботу і піклу­вання. Також незмінним є, твердження про те, що всі діти мають рівні права. Держава може бути більш чи менш демократичною, але змінити ці права вона не може. Вони – твої. Читай – дізнаєшся Конвенція ООН про права дитини містить 54 статті. В них ти знайдеш 40 прав, які має дитина. Нижче наведені тільки ті статті Конвенції, які стосуються твоїх прав. Всі права можуть бути класифіковані за певними принципами.

Класифікація прав:

• Всі діти мають право на життя.
• Всі діти мають право на піклування і турботу.
• Всі діти рівні у своїх правах Права «піклуйтеся-про-мене» Ти маєш право на достатнє та здорове харчування.
• Ти маєш право на освіту.
• Ти маєш право на медичну допомогу.
• Ти маєш право на розваги Права «не знущайтеся наді мною» Ти маєш право на захист від економічної експлуатації та примусової праці.
• Ти маєш право на захист від будь-якої роботи, яка може бути небезпечною для твого здоров’я.
• Ти маєш право не бути жертвою війни.
• Ти маєш право на захист від сексуальної експлуатації Права «я маю власну думку» Ти маєш право виражати свої погляди.
• Ти маєш право сповідувати свою власну релігію.
• Ти маєш право об’єднуватися з іншими.
• Ти маєш право на інформацію Права «спеціальних потреб»: життя деяких дітей є важчим, ніж у їхніх однолітків. Тому такі діти потребують спеціальної уваги і піклування: діти-інваліди, діти, позбавлені батьківського піклування, діти-біженці, діти у конфлікті з законом.

Преамбула (вступ до Конвенції)

Преамбула Конвенції ООН про права дитини містить таку важливу інформацію, як: діти мають право на особливе піклування та допомогу; сім’я несе відповідальність за повний та гармонійний розвиток дитини; дитина потребує спеціальної охорони, піклування і захисту як до, так і після народження; діти, які живуть у виключно тяжких умовах, потребують особливої уваги; важливість традицій і культурних цінностей суспільства, в якому зростає дитина; важливість міжнародного співробітництва для поліпшення умов життя дітей в кожній країні.

Стаття 1 Визначення поняття ДИТИНА Дитина – це людська істота до досягнення нею 18-річного віку. Дитина – це людина, яка зростає. Діти – це люди на шляху в доросле життя. Всі діти потребують повноцінних умов для розвитку і зростання.

Стаття 2 Усунення дискримінації Всі права рівні для кожної дитини, незалежно від її раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, соціального походження. Держава не може порушувати жодне з прав. Держава має активно пропагувати права дитини.

Стаття 3 Якнайкраще забезпечення інтересів дитини Усі дії щодо дитини мають виконуватися в інтересах дитини. Якщо рідні, або ті особи, які несуть відповідальність за дитину, недбало виконують свої обов’язки, держава має забезпечити дитині належний догляд і піклування.

Стаття 4 Здійснення прав дитини Держава має вживати всіх необхідних заходів для реалізації прав дитини. Держава не може залишати поза увагою права дитини. Всі країни мають співпрацювати для того, щоб права дитини реалізовувались у повсякденному житті. Більш розвинені країни мають допомагати бідним, економічно.

Стаття 5 Роль батьків Держава має поважати відповідальність, права та обов’язки батьків та родини. І, водно­час, держава повинна вимагати від батьків ростити та виховувати дітей належним чином.

Стаття 6 Право на життя та розвиток Держава визнає той факт, що кожна дитина має невід’ємне право на життя. Держава визнає, що кожна дитина має право на здоровий розвиток.

Стаття 7 Ім’я та громадянство Кожна дитина після народження має право на ім’я та громадянство. Кожна дитина після народження має право знати своїх батьків і має право на їхнє піклування.

Стаття 8 Право на індивідуальність Держава поважає індивідуальність дитини, її громадянство, ім’я та сімейні зв’язки.

Стаття 9 Розлучення дітей з батьками Дитина має право жити разом з батьками. Якщо батьки розлучені, дитина має право спілкуватися з обома батьками, за винятком тих випадків, коли це суперечить інтере­сам дитини.

Стаття 10 Воз’єднання сім’ї Держава сприяє воз’єднанню сім’ї. Держава дозволяє дітям та їхнім батькам в’їзд чи виїзд до іншої країни з метою воз’єднання сім’ї. Держава також дозволяє батькам, які проживають у різних країнах, спілкуватися з дитиною.

Стаття 11 Незаконний вивіз дитини Держава вживає всіх необхідних заходів для боротьби з незаконним вивозом дітей за кордон.

Стаття 12 Власні погляди дитини Держава забезпечує дитині (згідно з її віком і зрілістю) право формулювати та виражати власні погляди з усіх питань. Держава має приділяти належну увагу поглядам дитини. Дитина має право бути заслуханою в суді та адміністративних органах.

Стаття 13 Свобода вираження поглядів Дитина має право вільно виражати свої думки. Це право також включає свободу шукати, отримувати та передавати інформацію.

Стаття 14 Свобода думки, совісті і релігії Дитина має право на свободу думки, совісті і релігії. При цьому беруться до уваги відповідальність, права і обов’язки батьків та норми закону.

                                                     Права і обов’язки

Права і обов’язки педагогічних працівників

Згідно з п. 1 статті 55 закону України «Про освіту» педагогічні та науково-педагогічні працівники мають право на:

• захист професійної честі, гідності;
• вільний вибір форм, методів, засобів навчання, виявлення педагогічної ініціативи;
• індивідуальну педагогічну діяльність;
• участь у громадському самоврядуванні;
• користування подовженою оплачуваною відпусткою;
• підвищення кваліфікації, перепідготовку, вільний вибір змісту, програм, форм навчання, закладів освіти, установ та організацій, що здійснюють підвищення кваліфікації та перепідготовку;
• забезпечення житлом у першочерговому порядку, пільгові кредити для індивідуального й кооперативного будівництва;
• придбання для працюючих у сільській місцевості основних продуктів харчування за цінами, установленими для працівників сільського господарства;
• одержання службового житла.

Відповідно до п. 1 статті 56 закону України «Про освіту» педагогічні та науково-педагогічні працівники зобов’язані:

• постійно підвищувати професійний рівень, педагогічну майстерність, загальну культуру;
• забезпечувати умови для засвоєння вихованцями, учнями, студентами, слухачами навчальних програм на рівні обов’язкових вимог до змісту, рівня та обсягу освіти, сприяти розвитку здібностей дітей, учнів, студентів;
• настановленням та особистим прикладом утверджувати повагу до принципів загальнолюдської моралі – правди, справедливості, відданості, патріотизму, гуманізму, доброти, стриманості, працелюбності, поміркованості, інших доброчинностей;
• виховувати в дітей та молоді повагу до батьків, жінок, старших за віком, народних традицій та звичаїв, національних, історичних, культурних цінностей України, її державного й соціального устрою, дбайливе ставлення до історико-культурного та природного середовища країни;
• готувати учнів і студентів до свідомого життя в дусі взаєморозуміння, миру, злагоди між усіма народами, етнічними, національними, релігійними групами;
• додержуватись педагогічної етики, моралі, поважати гідність дитини, учня, студента; – захищати дітей, молодь від будь-яких форм фізичного або психічного насильства, запобігати вживанню ними алкоголю, наркотиків, іншим шкідливим звичкам.

У статті 23 Конституції України йдеться, що кожна людина має право на вільний розвиток своєї особистості, якщо при цьому не порушуються права та свободи інших людей, і має обов’язки перед суспільством, в якому забезпечується вільний і всебічний розвиток її особистості.

У cтатті 28 закону України «Про загальну середню освіту» зазначено, що права та обов’язки педагогічних працівників системи загальної середньої освіти визначаються Конституцією України [254к/96-ВР], законом України «Про освіту», Кодексом законів про працю України [322-08], цим законом та іншими нормативно-правовими актами.

Гарантії держави педагогічним і науково-педагогічним працівникам

Згідно з п. 1 статті 57 закону України «Про освіту» держава забезпечує педагогічним і науково-педагогічним працівникам:

• належні умови праці, побуту, відпочинку, медичне обслуговування;
• підвищення кваліфікації не рідше одного разу на п’ять років;
• правовий, соціальний, професійний захист;
• компенсації, установлені законодавством, у разі втрати роботи, у зв’язку зі змінами в організації виробництва та праці;
• призначення й виплату пенсії відповідно до чинного законодавства;
• установлення підвищених посадових окладів (ставок заробітної плати) за наукові ступені та вчені звання;
• виплати педагогічним і науково-педагогічним працівникам надбавок за вислугу років щомісячно у відсотках до посадового окладу (ставки заробітної плати) залежно від стажу педагогічної роботи в таких розмірах: понад 3 роки – 10 відсотків, понад 10 років – 20 відсотків, понад 20 років – 30 відсотків;
• виплату педагогічним працівникам щорічної грошової винагороди в розмірі до одного посадового окладу (ставки заробітної плати) за сумлінну працю, зразкове виконання службових обов’язків;
• виплату педагогічним і науково-педагогічним працівникам допомоги для оздоровлення в розмірі місячного посадового окладу (ставки заробітної плати) при наданні щорічної відпустки;
• установлення середніх посадових окладів (ставок заробітної плати) науково-педагогічним працівникам вищих закладів освіти третього та четвертого рівнів акредитації на рівні подвійної середньої заробітної плати працівників промисловості;
• установлення середніх посадових окладів (ставок заробітної плати) педагогічним працівникам вищих закладів освіти першого та другого рівнів акредитації та інших закладів освіти на рівні не нижче від середньої заробітної плати працівників промисловості;
• перегляд заробітної плати педагогічним і науково-педагогічним працівникам проводиться двічі на рік із щоквартальною індексацією з урахуванням рівня інфляції.

Державне забезпечення педагогічних працівників

Згідно з п. 2-4 статті 57 закону України «Про освіту» держава забезпечує:

• установлення доплат спеціалістам, які працюють у системі освіти, до рівня середньомісячної заробітної плати працівників у цілому по народному господарству;
• установлення середнього розміру посадових окладів (ставок заробітної плати) обслуговуючому персоналу відповідно до схеми посадових окладів (ставок заробітної плати), що визначені Кабінетом Міністрів України;
• перегляд рівня заробітної плати спеціалістам, які працюють у системі освіти, та обслуговуючому персоналу проводиться двічі на рік із щоквартальною індексацією з урахуванням рівня інфляції;
• у разі захворювання педагогічного та науково-педагогічного працівника, яке унеможливлює виконання ним професійних обов’язків та обмежує перебування в дитячому, учнівському, студентському колективі, або тимчасового переведення за цих чи інших обставин на іншу роботу за ним зберігається попередній середній заробіток. У разі хвороби чи каліцтва попередній середній заробіток виплачується до відновлення працездатності або встановлення інвалідності;
• педагогічним працівникам, які працюють у сільській місцевості та селищах міського типу, а також пенсіонерам, які раніше працювали педагогічними працівниками в цих населених пунктах і проживають у них, держава відповідно до чинного законодавства забезпечує безплатне користування житлом з опаленням та освітленням у межах установлених норм;
• педагогічним і науково-педагогічним працівникам за рахунок власних коштів закладів освіти може надаватись матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань.

У статті 122 Кодексу законів про працю України зазначено, що при направленні працівників для підвищення кваліфікації з відривом від виробництва за ними зберігається місце роботи (посада) та проводяться виплати, передбачені законодавством.